Табір на Звичаєвій Січі

 
 

Табір на Звичаєвій Січі

Починаючи з 1997-го року в мальовничому містечку Брацлав, що на Вінниччині, на березі річки Південний Буг проводяться щорічні дитячо-юнацькі, спортивно-оборонні, військово-патріотичні таборові збори "Звичаєва Січ".



Починаючи з 1997-го року в мальовничому містечку Брацлав, що на Вінниччині, на березі річки Південний Буг проводяться щорічні дитячо-юнацькі, спортивно-оборонні, військово-патріотичні таборові збори "Звичаєва Січ". Організатори цього заходу є Брацлавський Полк Українського Козацтва на чолі з отаманом Жуком Сергієм Васильовичем.
Цього року з 18 по 25 липня у таборі брали участь близько 80 хлопців та дівчат з Вінниці, Брацлава, Немирова та Червонограда. Уперше хлопці з нашого міста змогли познайомитись та позмагатись із справжніми козаками. Наш край в таборі представляли: Горак Віктор (с. Муроване, 14 років), Кріль Мар’ян (с. Муроване, 13 років), Горбань Володимир (м. Червоноград, 15 років).
Ми були зачаровані ландшафтом цього місця: з одного боку --невеличкий пагорб, з другого – Південний Буг, трохи далі — ліс, а зі сторони села Брацлав б’є джерело.
В перший день проживання на Січі нас гостинно прийняли «господарі», які допомогли поставити палатку та познайомили з іншими козаками. Хлопці зразу прийняли нас за «своїх» тому почали ділитись досвідом з попередніх років. Так ми дізнались, що Брацлавське козацьке братство об’єднало в своїх лавах справді сильних, відважних та дружніх хлопців.
На другий день у нас був марш-кидок на 10 кілометрів по пересіченій місцевості, це була така собі розминка перед змаганнями. На третій день до нашої Січі приїхали співробітники спец-групи міліції «Беркут», які розповіли про будову та дозволили сфотографуватись із автоматом Калашникова, СВД, малокаліберною гвинтівкою, ППШ, пістолетом Макарова та Фордом 14 і 24, а також із спец обладнанням. Цього ж дня на наш табір був навчальний напад з боку старших козаків, завданням цього нападу було навчити нас працювати у невеликих групах по 3-6 чоловік. Напад було ліквідовано за 5 хвилин бою. Також цього дня в нас були змагання по маскуванню. Весь табір ділився на 2 частини: спочатку одна маскується, а друга шукає, потім навпаки. Нам розповіли як під час цього змагання деякі козаки ховались накриваючи один-одного сіном, інші ховалися під річкою в очереті.
Справжнє випробування нам подарувала природа на четвертий день, по Вінницькій області було штормове попередження і по нашому табору пройшлась справжня буря. Сильний вітер виривав палатки з укріплень, а злива заливала наші сумки з речами. Під кінець зливи ми змушені були перенести усі сухі речі у найбільшу палатку, а мокрі речі на сушку. До кінця дня ми окопували, та сушили свою палатку. Майже така сама ситуація нас чекала і на п’ятий день, проте після укріплення та окопування палатки другу зливу ми пережили легше.
На шостий день до нас приїхав наш тренер, Андрій Ярославович, який врятував нас від нестачі солодкого. За два дні ми з’їли цілий пакет солодких сухариків, печива, цукерок, та майже доїли плитку шоколаду. Та це було вже під кінець дня, до обіду в нас були змагання по виживанню в дикій місцевості. На мій погляд, це були найцікавіші змагання за весь табір: все змагання проходило протягом 4 годин, команда із 6-7 чоловік на чолі із старшиною повинні були приготувати місце для ночівлі, розпалити багаття, зібрати щонайбільше їжі, зброї, одягу та предметів побуту. Для цього кожній команді давали по 3 сірника, одній саперній лопатці і одному ножу. Наша команда приготувала великий нічліг, багаття з мангалом, до зброї у нас входили: сокира, довбня, батіг, лук зі стрілами, спис, ніж. Із елементів побуту у нас були саморобні: ложка, виделка, черпак, тарілки. Із їжі: молюск, запечена риба, запечена жаба, ящірка, коники-стрибунці, яблука, печені яблука, горіхи, м’ята, пшениця, шипшина. Із одягу нам вдалось зробити тільки одну спідницю з очерету. Також вночі у нас відбувався ще один учбовий напад на табір--група диверсантів повинна була проникнути на плац та встановити прапор, що свідчило про захоплення табору, а група штурмовиків повинна була шукати диверсантів та завадити їм виконати захоплення.
Останнього дня ще проходили змагання по ліпленню вареників, чесно кажучи, це були найсмачніші змагання протягом тижня.
За один тиждень ми знайшли маже 80 друзів, набрались багато цікавого досвіду про життя в польовій місцевості, почули багато цікавих історій про наших предків козаків і ,зокрема, про Брацлавський край. Ми щиро хочемо ще раз приїхати до Звичаєвої Січі, а також зробити сумісними зусиллями із Західно-Бузьким куренем Прикарпатської Cічі на чолі з Куреневим отаманом Анатолієм Троцюком свою власну Січ. Сподіваємось, що міська влада посприяє здійсненню наших бажань і вже наступного року козаки із інших регіонів України приїдуть до нашої Січі.


Создан 05 авг 2012